Термічно оброблений корунд контрастних кольорів, дуже схожих на кольори нашого прапора. Корунд - мінерал класу оксидів та гідроксидів, алюміній оксид Al₂O₃ з домішками Cr, Fe, Ti, Mn, Si.

СЕЛЕНОВА СУМІШ ПІРАНЬЯ

Кому буде цікаво, може подивитися відео на ютубі (посилання в коментарі), як приготувати селенову суміш Піранья, де замість концентрованої сульфатної кислоти береться концентрована селенатна і розводиться 30%-им розчином гідроген пероксиду. Показано багато прикладів розчинення. Селенова суміш Піранья розчиняє золото на відміну від самої суміші Піранья, оскільки її складова, як відомо, селенатна кислота теж розчиняє "царя металів"

Хто зна, скільки часу він дурив людей, проте 1886 р. потрапив у тенета – був досліджений, описаний і отримав назву завдяки Аврааму Готлібу Вернеру (Abraham Gottlob Werner), німецького геолога, видатного мінералога. І назва ця – АПАТИТ – походить від гр. ἀπατάω, тобто «обманювати», «вводити в оману», а ще від імені давньогрецької богині обману Апато, – недвозначно натякає на те, що цей мінерал потрапляв у руки людські і раніше, проте його не діагностували як такий, а плутали з іншими, подібними. Зрештою, не такий вже й унікальний випадок у світі мінералів…

А плутали АПАТИТ, а точніше, його шестигранні призматичні, від голчастих до короткостовпчастих і таблитчастих, кристали, з берилами, топазами, турмалінами. І дійсно, прозорі гарно забарвлені, огранені, з гарним скляним блиском – вони не поступаються красою цим коштовним каменям, деякі зразки мають ефект «котячого ока», плеохроїзм (зміна кольору залежно від кута зору) і доволі дорогі. Проте АПАТИТ значно м’якший (5 за шкалою Мооса), чутливий до кислот, нагрівання і ударів. Тому вироби з нього штучні, колекційні і, відповідно, унікальні.

Проте АПАТИТ, як то кажуть, програв в одному, виграв у іншому. По-перше, це не один, а фактично три мінерали: хлорапатит, гідроксилапатит, фторапатит. Поділ відбувся у 19 ст. за особливостями хімічного складу. Уся плутанина і отримана назва стосуються як раз останнього, найпоширенішого ФТОРАПАТИТУ. Узагальнена формула АПАТИТУ – Ca5(PO4)3(Cl,F,OH. Чистий фосфат – прозорий до непрозорого, безбарвний або білий, проте фактично майже завжди присутні різноманітні домішки OH, Cl, TR, La, Ce, Pr, Nd, Sm, Eu, Gd, Dy, Y, Er, Mn. Саме домішки забарвлюють мінерали групи у зелені, блакитні, жовті, рожеві, коричневі і фіолетові кольори. І природа забарвлення часом доволі складна, пов’язана з дефектами кристалічної структури мінералу. 

Звісно, не всі кристали АПАТИТУ (використовуємо загальну назву для зручності) ювелірні, але й звичайні, непрозорі і ніби не гарні, можуть бути унікальними, наприклад, за розміром, як от той, що був знайдений в окрузі Оттава в провінції Квебек у Канаді, важив близько 250 кг і мав 2 м у перерізі. Окрім окремих кристалів, друз та кристалічних агрегатів, АПАТИТ також утворює зернисті, щільні, тонкокристалічні, інколи прожилкові та землисті маси.

А ще АПАТИТ – найпоширеніший у світі та єдиний породотвірний фосфат, а також важлива корисна копалина, але не ювелірна чи колекційна, як ви могли подумати. Ні, АПАТИТ – це перш за все ФОСФАТНА СИРОВИНА. Утворення його пов’язане з різноманітними магматичними процесами у земній корі. Також важливі процеси метаморфічні та екзогенні, тобто пов’язані з фізичними та хімічними  змінами – звітрюванням – первинних кристалічних порід. Може міститись у кристалічних породах, складати власне апатитові та комплексні (де більше 50% фосфату) руди, а також як супутній компонент у рудах заліза, титану, рідкісних земель та ін. Мінерали-ФОСФАТИ групи АПАТИТУ є головною складовою ФОСФОРИТІВ, про які ми вже розповідали вам. 

І що ж ми маємо з тих АПАТИТІВ? Це разом з бокситами – сировина для виробництва фосфатних добрив, також для отримання фосфору, фосфорної кислоти, сполук фосфору для потреб хімічної, цукрової, харчової промисловості, медицини, металургійної, військової , керамічної та інших галузей. А ще цікавий факт – саме різновид гідроксилапатиту (Ca5(PO4)3(OH)), меншим вмістом фосфору та домішкою вуглекислоти присутній у нашому організмі. Його видовжені мікроскопічні кристали, охоплені білком конхіаліном, складають наші з вами кістки, емаль зубів та дентин теж складені апатитом.

Колекційні і ювелірною якості, кольорові та безбарвні, АПАТИТИ відомі у родовищах Німеччини, Чехії, Італії, Японії, Швеції, Норвегії, Мексики, Чілі. Португалії, Канади, Індії, Намібії, США, Мадагаскару, Бразилії, Бірми, Танзанії, Шрі-Ланки, Фінляндії та ін. 

Частка АПАТИТУ складає менше 10% від світових ресурсів фосфатної сировини (решта – фосфорити). 

В Україні комплексні корінні родовища АПАТИТІВ виявлені в межах Українського щита (блокове підняття древнього кристалічного фундаменту Східноєвропейської платформи, простягається на нашій території смугою 1000 на 250 км вздовж середньої течії Дніпра). Руди апатит-титанові та апатит-рідкіснометальні. Держбалансом враховані такі родовища. як Стремигородське, Торчинське, Федорівське (Житомирська обл.), Новополтавське (Запорізька обл.), окрім цього є родовища і рудопрояви як прогнозні ресурси. 

Комплексні руди цінні тим, що, окрім власне фосфату, можуть бути джерелом ільменітового концентрату, фтору, рідкісних металів. Сучасні потреби нашої країни у фосфатній сировині великі, запаси значні (станом на 01.01.2021 запаси апатитових руд становлять 2 174 550,08 тис. т, [1] ), родовища розвідані і деякі підготовлені до експлуатації, проте видобуток лише заплановано, але не розпочато. Що ж, все у перспективі. Після Перемоги! 

[1] – дані з сайту https://vue.gov.ua/Неметалічні_корисні_копалини_України

У цей день 15 грудня 1852 року народився Антуан Анрі Беккерель - французький фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики (1903 рік, разом із П'єром та Марією Кюрі) «У знак визнання його видатних заслуг, що виявилися у відкритті спонтанної радіоактивності» - один з першовідкривачів радіоактивності.

У 1896 р. Беккерель випадково відкрив радіоактивність під час робіт по дослідженню фосфоресценції у солях урану. Досліджуючи роботу Рентгена, він загорнув флюоресціюючий матеріал - уранілсульфат калію у непрозорий матеріал разом із фотопластинами, з тим, щоб приготуватися до експерименту, що вимагає яскравого сонячного світла. Проте ще до здійснення експерименту Беккерель виявив, що фотопластини були повністю засвічені. Це відкриття спонукало Беккереля до дослідження спонтанного випускання ядерного випромінювання.

Спочатку Беккерель сумнівався, йому здавалося, що він повторив рентгенівське випромінювання, але це було не так. Все ж таки, він взявся до дослідів. Ідея полягала в тому, щоб подати велику напругу, і побачити, що буде відбуватися з ураном. Він поклав в центр уран, а по боках електроди з зарядами «+» та «-», і обгорнув все це фотопапером.

Після відкриття радіоактивності Беккерель прожив недовго і помер 25 серпня 1908 року, у віці 55 років, у місті Ле-Круазік, Франція. Його смерть сталася за невідомих причин, але повідомлялося, що «у нього виникли серйозні опіки на шкірі, ймовірно, від поводження з радіоактивними матеріалами»

У цей день 17 грудня 1908 року народився Віллард Франк Ліббі- американський фізико-хімік, лауреат Нобелівської премії з хімії (1960 рік) «За введення методу використання вуглецю-14 для визначення віку в археології, геології, геофізиці і інших областях науки».

Розробив метод радіовуглецевого датування, що дозволяє визначати вік археологічних зразків (до складу яких входить вуглець) шляхом вимірювання їх радіоактивності, зумовленої ізотопом 14С. Брав участь у розробці методу газодифузійного виділення ізотопу 235U з природного урану.

У цей день 17 грудня 1778 року народився Гамфрі Деві - британський фізик і хімік, один із засновників електрохімії, винахідник безпечної гірничої лампи. 

Відкрив або отримав у чистому вигляді хімічні елементи: кальцій, барій, магній, стронцій, хлор, калій, натрій, літій. Відкрив дурманну дію закису азоту, названого звеселяючим газом (1799 рік). Запропонував електрохімічну теорію хімічної спорідненості (1800 рік), розвинуту далі Берцеліусом.

Отримав металічний натрій та калій при електролізі їх гідроксидів, які раніше вважалися нерозкладними речовинами (1807 рік). За допомогою електролізу отримав амальгами кальцію, стронцію, барію, магнію (1810 рік). Незалежно від Гей-Люссака і Тенара виділив бор із борної кислоти; підтвердив елементарність хлору (1810 рік). Запропонував водневу теорію кислот, заперечивши погляд Лавуазьє, який вважав, що кожна кислота повинна мати у своєму складі оксиген. Описав явище так званої електричної дуги (1808-1809). Сконструював безпечну гірничу лампу  (1815 рік), яка являє собою олійну, гасову або карбідну лампу, у якій полум'я закрито металічною сіткою - сіткою Деві, підібрану таким чином, щоб при займанні горючого газу, що потрапляє всередину сітки, горіння не поширювалося назовні і не викликало вибух газоповітряної суміші..

Встановив залежність електричного опору провідника від довжини й перетину й відзначив залежність електропровідності від температури (1821 рік). Висловив думку, що мінеральні солі необхідні для живлення рослин, і вказав на необхідність польових дослідів для розв'язання проблем землеробства.

ТОП 5 цікавих фактів про ФТОР 

🔸Слово « фтор » з давньогрецької перекладається як «руйнувати, знищувати».

🔸 В атмосфері фтору загоряється навіть платина і вода.

🔸 Фтор входить у хімічну реакцію майже з усіма речовинами (включаючи і скло).

🔸 При нормальних умовах, фтор це блідо-жовтий газ з різким запахом, який нагадує хлор або озон.

🔸 Першовідкривачем фтору є – французький хімік Анрі Муассан (за ці заслуги він був удостоєний Нобелівської премії в 1906 році).

Розуміння плідності праці є одним з найкращих задоволень.

Л.Вовенар

У цей день 16 грудня 1776 року народився Йоганн Вільгельм Ріттер - польський і німецький хімік, фізик, філософ.

Дружив і співпрацював з Ерстедом. Зробив ряд найважливіших відкриттів в області електрохімії та ультрафіолетового випромінювання. Йому належить відкриття ультрафіолетової частини електромагнітного спектра.

У 1800 році Ріттер виявив можливість утворення  гальванічного покриття, вперше отримав водень і кисень електролізом води.

У 1801 році передбачив існування термоелектрики. У тому ж році вчений, використовуючи призму, ставив досліди з дослідження хімічного впливу різних ділянок світлового спектру та виявив ультрафіолетові промені. Його відкриття було особливо важливим для розробки фотографічних процесів.

У 1803 році Ріттер фактично винайшов електричну акумуляторну батарею. Склавши стовп з п'ятдесяти мідних кружечків, між якими було прокладено вологе сукно, він пропустив по ньому струм від вольтова стовпа. В результаті стовп сам став вести себе як джерело електрики. Пояснив такий ефект у 1805 році італійський вчений Алессандро Вольта. Вважається, що експерименти Ріттера поклали початок наукової електрохімії.

Ріттер захопився експериментами по збудженню м'язів і сенсорних органів за допомогою електрики і вивченням електрофізіології рослин. Успіхи в його дослідженнях багато в чому були пов'язані з дослідами на власному тілі, в тому числі при дуже високій напрузі. Очевидно, ці експерименти підірвали здоров'я Ріттера. Вважається, що вони могли послужити одним з джерел натхнення для Мері Шеллі при створенні роману «Франкенштейн, або Сучасний Прометей». Йоганн Вільгельм Ріттер помер у віці 33 років у Мюнхені.

У цей день 13 грудня 1780 року народився Йоганн Вольфганг Деберайнер - німецький хімік, найбільш відомий тим, що перший висловив періодичний закон.

Значна частина досліджень Деберайнера присвячена вивченню властивостей металів та їх оксидів, а також закономірностей у зміні властивостей елементів. У 1821 році він отримав оцтову кислоту окисненням етилового спирту у присутності платини; у 1823 році Деберайнер повідомив про займання струменя водню, спрямованого на губчасту платину. Ці роботи, відразу ж отримали високу оцінку серед хіміків, поряд з дослідженнями Гемфрі Деві заклали основи каталітичної хімії. На основі останньої реакції він сконструював прилад, що одержав назву «лампа  Деберайнера» (друге зображення).

Деберайнеру вдалося встановити перші закономірності в зміні властивостей елементів. Він зауважив, що якщо розташувати три схожих за хімічними властивостями елемента в порядку зростання їх атомних ваг, то атомна вага другого (середнього) елемента буде приблизно дорівнювати середньому арифметичному атомних ваг першого і третього. У 1817 році Деберайнер встановив таку закономірність для першої «тріади» - лужно-земельних металів: кальцію, стронцію та барію. У 1829 році, після того, як Й. Я. Берцеліус підтвердив його дані, Деберайнер розповсюдив цей принцип на інші елементи, запропонувавши ще дві тріади (літій, натрій, калій і сірка, селен, телур). В основу своєї класифікації, крім атомних ваг, він поклав також аналогію властивостей і характерних ознак елементів і їх сполук. Роботи Деберайнера по систематизації елементів спочатку не привернули до себе уваги. У 1840 Л. Гмелін, розширивши список елементів, показав, що характер їх класифікації за властивостями набагато складніше, ніж поділ на тріади. Проте закон тріад Деберайнера підготував ґрунт для систематизації елементів, що завершилася створенням Періодичного закону.

Деберайнер був не тільки вченим, а й видатним хіміком-технологом. Він займався вивченням процесів фарбування тканин, організував крохмально-патокове виробництво, вивчав хімічні основи бродіння і т. ін. Знайдений Деберайнером спосіб перетворення етилового спирту в оцтову кислоту знайшов застосування у промисловому виробництві цього продукту.

 У цей день 12 грудня 1866 року народився Альфред Вернер - швейцарський хімік, створив координаційну теорію, яка лягла в основу хімії комплексних сполук, лауреат Нобелівської премії з хімії (1913 рік) «За роботу про природу зв'язків атомів у молекулах в області неорганічної хімії» та «на знак визнання його робіт про природу зв'язків атомів у молекулах, які дозволили по-новому поглянути на результати раніше проведених досліджень і відкривали нові можливості для науково-дослідної роботи, особливо в галузі неорганічної хімії». 

Уявлення про можливість існування «додаткових валентностей», що зародилися при вивченні четвертинних амінів, Вернер застосовує і до так званих «комплексних сполук». У статті «До теорії спорідненості і валентності», опублікованої в 1891 році, Вернер визначає спорідненість як «силу, що виходить з центру атома і рівномірно поширюється на всіх напрямках, геометричний вираз якої є не визначеним числом основних напрямків, а сферичною поверхнею». Через два роки після в статті «Про будову неорганічних сполук» Вернер висунув координаційну теорію.  Оскільки Вернер припустив існування сполук, які ніхто ніколи не спостерігав і не синтезував, його теорія викликала недовіру з боку багатьох відомих хіміків, які вважали, що вона без всякої необхідності ускладнює уявлення про хімічну структуру і зв'язки. Тому протягом наступних двох десятиліть Вернер і його співробітники створювали нові координаційні сполуки, існування яких передбачалося його теорією.

Лабораторне дослідження Будова головного мозку людини.